Цей роман можна назвати доволі химерним і заплутаним за формою та змістом — читач запідозрить це, щойно прочитавши Пролог. Згодом здаватиметься, що це якась гра, де автор — майстерний оповідач, вправний маніпулятор, дивак-філософ, що насміхається з читача чи просто тримає увагу й зачаровує в стилі Кафки, Бальзака, Джойса або ж у стилі, не подібному на інших, бо ж сам Марк Аксельрод — професор компаративістики. Ви дізнаєтеся про письменника Дункана Каца, який позиватиметься на Бога, бесідуватиме зі Смертю, подорожуватиме, кохатиме і страждатиме, але не це головне. Багатоголосся «Картонних замків» — це безліч голосів фантастичних героїв, вишуканих метафор, прозорих ритмів, літературних алюзій, і всі вони про одне — людське порозуміння. І це правда, яка може виявитися єдиною істиною в цьому романі, яку, зрештою, автор сам заперечує.